Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu <p>Журнал «Науковий вісник: Державне управління» заснований з метою розвитку вітчизняного наукового потенціалу в галузі державного управління, у тому числі у сфері цивільного захисту, та інтеграції його в світовий науковий простір, шляхом оприлюднення результатів досліджень, наукових пошуків окремих дослідників.</p> uk-UA niv1966@ukr.net (Borisova Anna) niv1966@ukr.net (Lytvynovskyi Yevhen) пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 OJS 3.2.1.2 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ БЕЗПЕКИ ОБ’ЄКТІВ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/187 <p>Сьогодення нашої держави, пов’язане із зовнішньою збройною агресією, порушенням її територіальної цілісності і недоторканності, іншими викликами національній безпеці в багатьох сферах, потребує пошуку політичної й дипломатичної підтримки України з боку потужних демократичних країн світу і міжнародних безпекових інститутів. Формування позитивного іміджу України в світі, встановлення взаємовигідних двосторонніх і багатосторонніх стосунків, отримання політичної та економічної підтримки партнерів можливі лише за умови створення й ефективного функціонування дієвих дипломатичних механізмів. Важливе місце в цьому процесі посідають дипломатичні представництва, консульські установи та спеціальні місії, які діють на території України. Створення відповідних умов діяльності таких дипломатичних місій, забезпечення їх безпеки та налагодження ефективної комунікації належать до обов’язків уповноважених суб’єктів державного управління нашої країни. Наукові дослідження в галузі державного управління забезпеченням безпеки таких об’єктів не втрачають своєї актуальності і спрямовані на розробку науково обґрунтованих практичних рекомендацій у цій сфері. У статті розглянуто питання функціонування організаційно-правового механізму державного управління забезпеченням безпеки об’єктів дипломатичного призначення в Україні. В основу дослідження покладено історичний досвід розвитку окремих аспектів і пріоритетів зовнішньої політики України у взаємозв'язку з особливостями державної управлінської діяльності щодо убезпечення дипломатичних місій, осіб та об’єктів, котрі користуються міжнародним захистом на території країни перебування. Проаналізовано окремі норми основних міжнародних конвенцій, прийнятих у сфері дипломатичної, консульської діяльності, функціонування спеціальних місій та представництв держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру. Досліджено типові функції державного управління. Запропоновано функції державного управління забезпеченням безпеки об’єктів дипломатичного призначення в Україні, які покликані гарантувати прогнозування, планування, організацію, регуляцію, координацію, облік і контроль у вказаній сфері діяльності. На підставі визначених функцій державного управління пропонується перелік завдань, які мають забезпечити їх практичну реалізацію. На підставі проведеного дослідження запропоновано напрями подальшого розвитку функцій державного управління забезпеченням безпеки об’єктів дипломатичного призначення в Україні.</p> Сергій Бєлай, Ігор Волков, Ігор Євтушенко Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/187 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ОБ’ЄДНАНОЮ ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ГРОМАДОЮ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/188 <p>В умовах децентралізації підвищення спроможності кожної громади надавати населенню в екстрених випадках якісні послуги із забезпечення безпеки та створення безпечного середовища є надзвичайно актуальним. Метою статті є дослідження організаційно-правових засад забезпечення безпеки об’єднаною територіальною громадою в умовах децентралізації, виявлення проблем і надання пропозицій щодо їх розв’язання. Проаналізовано наявні проєкти забезпечення безпеки життєдіяльності населення об’єднаною територіальною громадою в межах державних, муніципальних і громадських ініціатив, серед яких, зокрема, «поліцейський офіцер громади», «муніципальна варта», «муніципальна охорона», «Центр безпеки громади». Виявлено недоліки та переваги таких проєктів, а також перешкоди на шляху до їх успішної реалізації. Крім того, досліджено стан правового забезпечення втілення зазначених ініціатив відповідно до вітчизняного законодавства, зокрема законів України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», «Про охоронну діяльність», «Про місцеве самоврядування в Україні». Також виявлено прогалини у правовому забезпеченні та загрози, які вони створюють для безпеки громади, суспільства та держави на місцевому рівні. Наголошено на спробі врегулювати вказану проблему через прийняття Закону України «Про муніципальну варту» та визначені перешкоди щодо його прийняття. Для виявлення позитивних надбань зарубіжних країн, в яких успішно розв’язано завдання забезпечення безпеки життєдіяльності територіальної громади, проаналізовано досвід правового забезпечення діяльності гмінної варти у Польщі. Проведене дослідження надало можливість дійти висновку, що проєкт Закону України «Про муніципальну варту» має бути доопрацьований з урахуванням висловлених зауважень та позитивного зарубіжного досвіду спільно з асоціаціями органів місцевого самоврядування, залученням громадськості до його обговорення.</p> Наталія Клименко Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/188 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/179 <p>У статті досліджено розвиток системи державно-приватного партнерства (ДПП) та з’ясовано основні його етапи та моделі. Метою статті є аналіз розвитку системи державно-приватного партнерства та визначення основних тенденцій його еволюції в сучасних умовах. Державна політика трансформується у напрямі виникнення форм, що посилюють потенціал державного управління за рахунок наявних можливостей приватного власника. Проаналізовано особливості теоретичних та практичних аспектів розвитку системи державно-приватного партнерства в різних секторах економіки. Визначено, що система ДПП проходить різні стадії розвитку, що характеризуються певним складом суб’єктів, об’єктів та процесів. Виявлені стадії розвитку ДПП не є лінійними, вони можуть використовуватися одночасно, співіснувати та видозмінюватися в обох напрямках. Виявлено, що процес ДПП ґрунтується на відносинах економічних та управлінських категорій (форма власності, фінансові відносини, механізми управління економічними агентами). Система ДПП забезпечує не лише створення та надання послуг, а й здійснює окремі функції у процесі державного регулювання економіки. Використання різних форм надає можливість ДПП забезпечувати реалізацію адміністративних та контрольних функцій держави. На основі підходів життєвого циклу, запропоновано теоретичну модель поетапного формування системи державно-приватного партнерства, що має взаємозв’язок із технологічними укладами (технологіями управління) та пояснює основні підходи до розвитку системи ДПП у декількох періодах. Встановлено ключові точки системи: формування інституцій; завершення впровадження та створення нової управлінської технології; надмірне державне втручання; зміна парадигми. Визначено етапи розвитку ДПП. Зроблено висновок, що новий технологічний уклад, управлінські технології призводять до появи більш розвиненої системи ДПП на основі поглиблення співпраці державного та приватного партнерів.</p> Віталій Круглов Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/179 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/189 <p>У статті обґрунтовано важливість забезпечення результативності функціонування фінансово-економічного механізму державного регулювання (далі – ФЕМ ДР) сталого розвитку аграрного сектору економіки України як одного з пріоритетних напрямів реалізації економічної політики. Досліджено різновекторні підходи до визначення сутності та складових елементів ФЕМ ДР зазначеної галузі. Підтверджено існування тісного зв’язку між напрямами реалізації економічної політики розвитку вказаного сектору та її фінансовим забезпеченням, що визначає необхідність імплементації різновекторних заходів державної підтримки розвитку аграрного сектору та забезпечення їх належного фінансування. Обґрунтовано визначення економічної складової як базового концепту фінансово-економічного механізму державного регулювання розвитку цього сектору, враховуючи актуальні фінансові інструменти. Встановлено відсутність сталої тенденції щодо щорічних обсягів фінансування програм підтримки аграрного сектору в межах реалізації діючого ФЕМ ДР. Визначено позитивну динаміку удосконалення методів прямої державної підтримки, в тому числі й дрібних сільськогосподарських товаровиробників, на противагу багаторічній практиці підтримки великих суб’єктів господарювання аграрного сектору (через реалізацію непрямих методів державної підтримки). Обґрунтовано існування тенденції щодо постійних змін підходів до пріоритетних напрямів державної підтримки розвитку зазначеного сектору, що, відповідно, ускладнює організаційну складову щодо донесення інформації безпосередньо до суб’єктів господарювання аграрного сектору про умови та строки отримання підтримки в розрізі діючих програм. Підтверджено негативний вплив вказаного фактора на результативність функціонування фінансово-економічного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору. Окреслено позитивні зміни в частині розширення напрямів державної підтримки в 2021 році, котрі спрямовані на забезпечення досягнення результативності концептуальних складових сталого розвитку аграрного сектору: економічної, екологічної, соціальної.</p> Микола Латинін , Тетяна Харченко Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/189 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОРСАЙТУ В СИСТЕМУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ КРАЇНИ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/190 <p>У статті проаналізовані теоретичні засади запровадження форсайту в систему стратегічного управління публічною безпекою України. Обґрунтовано, що форсайт у системі стратегічного управління публічною безпекою країни – це процес творчої оцінки, який застосовує наявні знання і прогнозний аналіз до потенційного майбутнього розвитку системи публічної безпеки. Він може відбуватися і реалізовуватися всередині органу державної влади або зовнішньої організації системи управління. Автор зазначив, що форсайт є найбільш ефективною технологією, котра здатна виявляти тенденції, що виникають на ранніх стадіях і передбачати можливі сценарії розвитку проблем у майбутньому. Це надає можливість державі «грати на випередження», діяти проактивно, а не усувати наслідки чергових криз. Обґрунтовано три етапи проведення форсайту у системі публічної безпеки. На першому етапі виявляються перспективні тренди науково-технологічного розвитку у сфері забезпечення публічної безпеки, які класифікуються за кластерами. Вони охоплюють різні сфери (кадрове, матеріально-технічне, фінансове, інноваційне, організаційне та інше забезпечення публічної безпеки) і мають міждисциплінарний характер. На другій стадії тренди аналізуют, щоб на їх основі сформувати «картини майбутнього», та визначають актуальні теми для побудови сценаріїв і концепцій розвитку. На третій стадії на підґрунті «картин майбутнього» готуються орієнтири для державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки в чотирьох перспективних напрямах, визначаються сценарії їх можливого розвитку. «Орієнтири майбутнього» являють собою ключові проблеми нації та шляхи їх вирішення у формі чітко означених дослідних проєктів, де задіяні найважливіші технологічні або соціальні інновації.</p> Мюджахіт Бал Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/190 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/191 <p>У статті проведено аналіз останніх нормативно-правових засад формування державної гендерної політики України. Констатовано, що протягом останніх трьох років в Україні прийнято багато нормативно-правових документів у частині формування та реалізації гендерної політики. В них надаються поняття та основні визначення державної гендерної політики, механізми формування гендерно чутливих бюджетних програм, концепцій. Крім того, було створено єдиний механізм проведення гендерно-правової експертизи нормативно-правових документів, а також їх проєктів. Загалом існують відповідні інституційні структури, діяльність яких спрямована на формування та реалізацію гендерної політики. В Україні склалася складна інституційна система у цьому напрямі. Разом із тим на сьогодні існує проблема щодо позитивного сприйняття суспільством питання гендерної рівності, формування у суспільстві гендерної чутливості до будь-яких процесів життєдіяльності. Обґрунтовано відсутність системного документа, в якому б було сформовано єдину та цілеспрямовану державну гендерну політику в Україні, та запропоновано удосконалити проєкт Національної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року. Визначено, що у зазначеному вище документі мало б бути більше стратегічних цілей, таких як: забезпечення й повага до сімейних цінностей та підтримка й розвиток сімей з урахуванням принципу гендерної рівності; повага до статей; формування професійного розвитку жінок і дівчат; обгрунтування відповідальності за дискримінацію, зокрема під час працевлаштування та кар’єрного зростання; встановлення показників моніторингу державної гендерної політики протягом 1, 3, 5 та 10 років; запровадження позитивних дій, у тому числі під час працевлаштування. Вказана Національна стратегія має містити такі розділи: формування сімейних цінностей з урахуванням гендерної рівності; впровадження дієвих інформаційних кампаній щодо формування гендерної рівності в українському суспільстві; проведення освітніх заходів та занять щодо гендерної рівності; запровадження навчання фахівців з<span style="text-decoration: underline;"><a href="https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/930-2020-%D0%BF#n18"> питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків</a>;</span> перегляд усіх нормативно-правових документів з урахуванням забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків протягом п`яти років; посилення міжнародної співпраці й запровадження міжнародних позитивних практик щодо формування гендерної рівності; формування гендерної чутливості громадян; навчання державних службовців, осіб місцевого самоврядування. інших осіб, які працюють на комунальних та державних підприємствах, основам формування та реалізації гендерної політики; прийняття в усіх органах державної влади, організаціях, закладах, на підприємствах (незалежно від форм власності) стратегій забезпечення гендерної рівності; запровадження показників моніторингу діяльності органів державної влади щодо формування та реалізації гендерної політики; співпраця з інститутами громадянського суспільства щодо формування та реалізації гендерної політики.</p> Оксана Пархоменко-Куцевіл Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/191 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ СОЦІУМУ В УМОВАХ КРИЗ СУЧАСНОСТІ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/192 <p>У статті проаналізовано феномен екологічної культури крізь призму розвитку сучасного проблемного українського суспільства. Стверджується, що формування екологічної культури стає нагальною проблемою державотворення і одним із напрямів формування гуманітарної політики держави. Сучасне людство все частіше піддається впливу надзвичайних ситуацій, на які треба реагувати оперативно і професійно. Визначено основні сфери діяльності, на які має бути спрямована екологічна політика держави: правове регулювання, де норми закону мають бути узгоджені із сучасним станом екології; економічне регулювання та економічне стимулювання раціонального використання природних ресурсів; інформаційно-інноваційні й науково-технологічні заходи з метою охорони навколишнього середовища; формування світоглядних основ для підвищення рівня свідомості людини. Обґрунтовано, що екологічне мислення як складова екокультури виступає загальнолюдською цінністю, яка має стати базовою основою розвитку суспільства. Імплементація такої цінності вбачається у заходах фахово-просвітницького характеру серед населення. Окремо відзначаємо ресурсний потенціал нових територіальних громад, які після реформи децентралізації утворилися в Україні, адже питання врахування місцевих особливостей певних територій, заснування та утримання в належному стані об’єктів охорони природи, можливість на паритетній основі з міжнародними партнерами будувати заводи з утилізації відходів зараз належать до сфери повноважень місцевих органів влади. Наголошено на важливості утвердження екологізації як необхідності зв’язку і взаємообумовленості будь-яких дій з урахуванням екологічних вимог. Також визначено місце сучасної управлінської та освітянської еліти у формуванні екологічної політики держави, її основні складові, напрями та механізми реалізації щодо роботи з населенням. Констатується, що перед суспільством стоїть завдання негайного фахово продуманого підходу до процесу екологізації, що зумовлює такі дії, як: реструктуризація економіки, галузей та регіонів; фахове перепрофілювання економіки; зменшення потреб в економічно негативних видах продукції та послуг; заміна екологічно негативних технопроцесів.</p> Марія Пірен , Валентина Балахтар, Олег Шманько Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/192 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ У СФЕРІ КІБЕРЗАХИСТУ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/193 <p>Внаслідок зростання складності, інтенсивності різноманітності кіберзагроз, способів та інструментів їх застосування, мілітарізації кіберпростору й перетворення його в одну зі сфер ведення бойових дій тощо актуалізується проблема його кіберзахисту, що зумовлює необхідність врахування цих факторів при формуванні та реалізації публічної політики і публічного управління у сфері національної безпеки, розвитку сектору безпеки та оборони, важливою складовою якої є національна система кібербезпеки. У статті проаналізовано механізм інституціонального розвитку основних суб’єктів національної системи кіберзахисту в Україні, насамперед Держспецзв’язку, формування науково обґрунтованих підходів та пропозицій щодо його удосконалення з урахуванням трансформаційних змін сектору безпеки і оборони України. Визначено роль і місце підсистеми кіберзахисту в загальній системі кібербезпеки України, а також її головного елемента – Держспецзв’язку. Запропоновано науково обґрунтований ризик-орієнтований підхід до формування моделі взаємодії суб’єктів забезпечення кіберзахисту, що надає можливість враховувати особливості й спроможності суб’єктів кібербезпеки та уникати дублювання їх функцій та завдань, зменшувати рівень конкуренції між собою за вплив на сферу. Охарактеризовано основні проблеми організаційно-правового забезпечення розвитку системи кіберзахисту в Україні та шляхи їх розв’язання. Розроблено модель взаємодії суб’єктів забезпечення кіберзахисту, яка ґрунтується як на чинному законодавстві, так і на перспективних напрямах його удосконалення. Обґрунтовано конкретні шляхи удосконалення чинного законодавства з метою усунення дублювальних функцій та завдань суб’єктів забезпечення кіберзахисту.</p> Олександр Потій , Андрій Семенченко , Олександр Бакалинський, Данило Мялковський Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/193 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/194 <p>Україна відома у світі передусім сільським господарством і ракетобудуванням, хоча є чимало інших галузей, які спроможні найближчим часом перетворитись якщо не на «локомотив» національної економіки, то принаймні на «доволі потужного гравця», здатного позитивно впливати на соціально-економічну ситуацію в країні. Одним із таких «гравців», імовірно, може стати мисливське господарство. Важливою запорукою сталих темпів розвитку цієї галузі є використання відповідних механізмів державного управління. Наразі науковці пропонують різні комбінації механізмів (методів, засобів) управління як національною економікою загалом, так і окремими її галузями / сферами (у тому числі й мисливським господарством). Проте результативність такого впливу істотно залежить від методологічного забезпечення цього процесу, а тому зростає значущість його вдосконалення. Сталі темпи розвитку лісового господарства можливі за умови належного використання відповідних механізмів державного управління цією галуззю. Було доповнено наявну методологію державного управління розвитком мисливського господарства, що передбачає вдосконалення класифікації зазначених механізмів залежно від: рівня, суб’єкта, об’єкта, способу та цілей впливу. Крім науково обґрунтованого методологічного (розуміння: що, коли, хто і як саме має діяти), також необхідне належне кадрове, організаційне, матеріально-технічне, правове та інформаційне забезпечення.</p> Тарас Савченко Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/194 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРУВАННЯ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ЩОДО БЕЗПОВОРОТНИХ САНІТАРНИХ ВТРАТ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/195 <p>Розмаїття загроз виникнення небезпечних подій та надзвичайних ситуацій (НС) і багатогранність завдань щодо протидії їх наслідкам, у тому числі й медико-санітарним, потребують постійної уваги з боку держави задля удосконалення системи цивільного захисту населення, основною складовою якої є медичний захист, забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, до яких належать організація і проведення цілої низки заходів щодо надання доступної та адекватної медичної допомоги. Тобто насамперед надання допомоги стосується осіб, які отримали травми та пошкодження внаслідок дії вражаючих факторів НС. Отже, питання організації і надання медичної допомоги постраждалим є актуальним та потребує постійного отримання достовірної інформації про характер НС для всебічного аналізу обстановки в її осередку, зокрема встановлення обсягів санітарних втрат, їх структури, що є основою для визначення потреби в медичних силах і засобах для ліквідації медико-санітарних наслідків НС. Нормативне визначення безповоротних санітарних втрат в Україні відсутнє, наявне лише визначення постраждалих унаслідок НС техногенного або природного характеру як осіб, здоров'ю яких заподіяна шкода внаслідок НС. Єдиним документом міжнародного рівня щодо організації захоронення трупів загиблих в умовах НС є рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, де наведено поради щодо організації процедур упізнання та захоронення загиблих унаслідок НС. У багатьох планах реагування на випадок стихійних лих, ініційованих органами охорони здоров'я та державними органами, детальне організаційне планування закінчується підтвердженням того, що сталася смерть, а тіла «відправляються в морг». Саме тому ідентифікація загиблих є проблемою для патологоанатомічних служб протягом багатьох років, хоча лише нещодавно сучасні технологічні досягнення та основні управлінські процедури почали застосовуватися з цією метою в умовах масових безповоротних санітарних втрат. Спробу адміністрування безповоротних санітарних втрат в умовах НС щодо унормування та створення базових документів здійснили під час цунамі в Індійському океані 2004 року. Напрацьовано певний досвід ідентифікації загиблих Інтерполом під час розслідування геноциду в колишній Югославії та під час розслідування масштабних терактів останніх двох десятиліть. Належне і гідне поводження із загиблими під час стихійних лих є одним із трьох основних стовпів гуманітарного реагування та фундаментальним фактором, що сприяє ідентифікації загиблих і допомагає сім'ям дізнатися про долю своїх близьких. У статті наведено авторське визначення механізму адміністрування наслідків НС щодо масових безповоротних санітарних втрат, яке ґрунтується на кращих світових практиках. Зважаючи на потребу гармонізації чинного законодавства України у сфері цивільного захисту з європейським і прагненням приєднатися до Механізму цивільного захисту ЄС, доцільним є запровадження європейських протоколів ідентифікації загиблих унаслідок НС і розробка планів реагування на масові безповоротні втрати в НС як складових планів медичного реагування на виникнення НС із чітким визначенням алгоритмів взаємодії з органами місцевої влади. Також пропонуємо відповідно до рішення МОЗ України як кращу світову практику щодо адміністрування безповоротних втрат унаслідок НС використовувати рекомендації Всесвітнього Товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця щодо поводження з тілами загиблих унаслідок НС для осіб, які першими опиняються на місці події (рятувальників, правоохоронців і волонтерів), в редакції від 2016 року.</p> Анна Терент’єва Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/195 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 РИЗИК-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД У ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/196 <p>Упровадження на території України сучасних принципів регулювання у сфері техногенної та природної безпеки здійснюється досить повільно. Введення європейських стандартів безпечної життєдіяльності, що є однією з вимог щодо членства України в ЄС, можливе за умови реалізації концептуальних і методологічних інновацій та інституціональних перетворень. Проте на сьогодні концептуальні засади управління ризиками, незважаючи на актуальність, недостатньо широко впроваджуються в діяльність органів управління єдиної державної системи цивільного захисту. Крім того, необхідність переходу від державного управління техногенною безпекою до державного регулювання, що визначено процесами дерегуляції в державі, зумовлює пошук шляхів упровадження ризик-орієнтованого підходу (далі – РОП) у діяльність органів управління всіх рівнів. Метою статті є вивчення можливостей застосування у державному регулюванні техногенної безпеки РОП та його змісту. У разі його впровадження у будь-яку діяльність передбачається, що небезпеки (у виробничій сфері, повсякденному житті й побуті) попри їх різноманіття мають однакові природу виникнення та логіку розвитку подій. Основними завданнями РОП є створення наукових основ забезпечення надійності складних технічних систем для безпеки людей і довкілля, розроблення методів оцінювання ступеня небезпеки промислових об'єктів та наукових засад концепції прийнятного ризику. Найважливішими процесами державного регулювання техногенної безпеки на основі ризик-орієнтованого підходу є моніторинг надзвичайних ситуацій, ідентифікація і паспортизація ризику їх виникнення, мінімізація їх впливу або наслідків (при катастрофічному розвитку ситуації). В основу визначення ризику має бути покладена технічна концепція оцінювання ймовірності їх виникнення. Основними інструментами державного регулювання у сфері управління ризиками є державна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, державний нагляд та контроль, ліцензування, економічне регулювання, декларування безпеки об’єктів і страхування. Подальші дослідження спрямовані на визначення стратегічних напрямів державного регулювання техногенною безпекою на підґрунті застосування ризик-орієнтованого підходу, розробку пропозицій щодо практичного створення центрів моніторингу надзвичайних ситуацій.</p> Василь Тищенко, Андрій Пруський, Ігор Васильєв, Тарас Скоробагатько Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/196 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300 УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИЙ КОНТЕКСТ https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/197 <p>Через наслідки пандемії Covid-19 національні держави поступово втрачають можливості бути самодостатніми не лише на міжнародній арені, а й у адекватному реагуванні на внутрішньонаціональні виклики. Україна з урахуванням її географічного розташування між кордонами ЄС та Російської Федерації не може залишатись поза межами сучасних глобалізаційних процесів і має чітко визначену стратегією на євроінтеграцію. Плинність умов інтеграції країн у світову спільноту зумовлює систематичне оновлення досліджень щодо глобалізаційних та євроінтеграційних процесів. Глобалізація є складним багатогранним процесом взаємодії та інтеграції між людьми, компаніями й урядами в усьому світі. Метою статті є дослідження перспектив реформування державного управління України на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції як свідомого вибору українського народу у світлі багатоаспектного й суперечливого явища глобалізації. У статті охарактеризовано виміри глобалізації: економічну, соціально-культурну, політичну. Проаналізовано окремі показники соціально-економічного розвитку України, прослідковано їх динаміку та досліджено найбільш репрезентативні глобальні індекси соціального та економічного стану країн, окреслено позиції держави у відповідних світових рейтингах. Визначено позитивний вплив глобалізаційних процесів на Україну з урахуванням низького рівня валового внутрішнього продукту (ВВП), що підтверджено результатами аналізу торговельних відносин України та ЄС. Також встановлено позитивні аспекти впливу на Україну культурної глобалізації як явища розширення та активізації соціальних відносин з огляду на культурну дифузію. Обґрунтовано зростання розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда», що спричиняє сталу тенденцію до трудової міграції найбільш конкурентоспроможної та соціально активної частини населення. Це зумовлює такі негативні чинники глобалізації, як міграція інтелектуальної еліти та «тінізація» економіки. Визначено напрями підвищення ефективності процесів європейської та євроатлантичної інтеграції і співпраці з МВФ, зокрема в судовій, правоохоронній та економічній системах.</p> Мирослав Трещов Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/197 пт, 01 жов 2021 00:00:00 +0300