Науковий вісник: Державне управління

СУПЕРЕЧНОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

Олена Линдюк — 2024-04-30

Модернізація державної служби є актуальною темою для багатьох країн світу, які після сучасної трансформації потребують більш ефективних та адаптивних апаратів влади. Проте цей процес пов’язаний з викликами, які варто детально розглянути. Дані емпіричного дослідження проаналізовано за допомогою системного підходу, методів дослідження: структурно-функціонального, аналізу та синтезу, інституційного, прогностичного та рекомендаційного аналізу тощо. Розглянуто основні проблеми щодо суперечностей модернізації державної служби (далі – ДС), та обґрунтовано можливі шляхи їх вирішення. Проаналізовано недоліки модернізації ДС в Україні, труднощі та перешкоди на шляху її реалізації. Доведено, що суперечності зумовлюють системні, змістовні, структурні, інституційні та функціональні детермінанти, і вони є джерелом розвитку інституцій ДС. Розкрито потенційні суперечності модернізації ДС, основні характеристики системи ДС,
причинно-наслідкові зв’язки і взаємодія між суспільством і ДС. Деталізовано перелік та доповнено класифікацію суперечностей,
з якими ДС стикається в процесі її модернізації. Обґрунтовано вплив наявних суперечностей модернізації ДС на суспільний розвиток у контексті формування ефективної державної політики. Визначення основних суперечностей та особливостей детермінант модернізаційних процесів ДС дало змогу запропонувати основні напрями удосконалення політики модернізації ДС та створення умов для цього, розробити підходи щодо подальшого формування політики модернізації ДС та пропозиції щодо механізму її реалізації. За результатами аналізу надано архітектурний дизайн нової моделі модернізації ДС, який передбачає: оптимізацію державного апарату, меритократію, інклюзивність, гендерну культуру, інноваційні підходи, цифровізацію, якісне надання послуг. Основними трендами модернізації ДС визначено зміни в інституційних системах, їх спеціалізації та поєднанні із системами саморегулювання.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО СЕКТОРУ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Мирослав Трещов — 2024-04-30

Проаналізовано потреби щодо повоєнного відновлення національної економіки та інфраструктури України, зокрема обґрунтовано пріоритетність реконструкції енергетичного сектору. З огляду на масштабні обсяги шкоди, завданої безпосередньо сектору електроенергетики, що оцінюються у близько 6,5 млрд дол. США, визначаються ключові вектори реновації його сегментів, зокрема енергогенерації та передавання електроенергії. Засвідчено концентрацію поточних зусиль уряду України та енергопостачальних компаній на короткострокових цілях у галузі енергетики без детермінування стратегічних цілей через невизначеність середовища та критичну необхідність базових потреб для життєзабезпечення. Визначено імплементацію європейського плану REPowerEU та перехід до низьковуглецевої економіки концептуальним вектором відновлення та трансформації національної енергетичної політики, яка натепер переважно спирається на використання викопного палива.
У цьому напрямі обумовлюється інтеграція положень плану Європейського Союзу в Енергетичну стратегію України на період до 2050 року та врахування в її змісті прогнозоване експертами Міжнародного енергетичного агентства різке зниження попиту на викопне паливо після 2030 року. Іншим стратегічно важливим проєктом у рамках реалізації плану відновлення України є впровадження заходів Програми «Енергетична незалежність та Зелений курс», спрямованих на відбудову чистого та захищеного середовища і забезпечення сталого розвитку в синхронізації нормативно-правовими положеннями ЄС. Орієнтовна вартість Програми оцінюється у сумі 130 млрд дол. США, що потребує пошуків джерел фінансування як традиційних бюджетних, так і альтернативних, у тому числі залучення грантових і позикових коштів від міжнародних установ і організацій, а також приватних інвестицій.

ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛЯХІВ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ, ЯКІ ПОКЛАДАЮТЬСЯ НА ЄДИНУ ДЕРЖАВНУ СИСТЕМУ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ У ВІДБУДОВНИЙ ПЕРІОД

Валерій Юрченко — 2024-04-30

Предметом публікації статті є дослідження шляхів виконання основних завдань єдиної державної системи цивільного захисту у відбудовний період. Наголошено, що для успішного розв’язання завдань щодо відбудови та розвитку України необхідна всебічна допомога розвинутих країн Європи і світу загалом. Здійснено аналіз основних положень Плану відновлення України, особливостей його практичного втілення в життя. З’ясовано, що у цьому документі передбачено виконання 15 Національних програм відбудови та розвитку нашої держави. Встановлено, що для його реалізації в Україні створена Національна рада з відновлення та розвитку, а також Державне агентство відновлення та розвитку України. Визначено, що вирішальною умовою успішної реалізації Плану відновлення України є якісне виконання завдань суб’єктами забезпечення цивільного захисту населення та території єдиної державної системи цивільного захисту. Водночас у статті наголошено на складових, які є необхідними для гарантування цивільної безпеки населення й території, зокрема на забезпеченні та переоснащенні пожежно-рятувальних підрозділів спеціальними та пожежно-рятувальними автомобілями; забезпеченні розвитку мережі добровільних і місцевих пожежно-рятувальних підрозділів, покращенні їх матеріально-технічного забезпечення; збільшенні можливостей сил цивільного захисту щодо їх реагування на надзвичайні ситуації, пожежі та небезпечні події; забезпеченні подальшого розвитку єдиної авіаційної системи безпеки та цивільного захисту; задоволенні потреб сил цивільного захисту у відповідних типах безпілотних літальних апаратів для пошуку й рятування населення в зоні надзвичайних ситуацій тощо. Зроблено висновок, що тільки за умови спільних зусиль керівництва та Уряду держави разом з усіма суб’єктами забезпечення цивільного захисту, плідної співпраці з розвинутими європейськими країнами та світу можливе успішне розв’язання завдань щодо відновлення всіх галузей національної економіки та розвитку держави у повоєнний період, та запропоновано напрями подальших досліджень на тему статті.

МОДЕЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАХИСТОМ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ЗАСТОСУВАННЯ РИЗИК-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ

Сергій Глобенко — 2024-04-30

Моделювання публічного управління захистом інформаційного простору в сучасному світі є однією з ключових проблем з огляду на постійний розвиток, удосконалення технологій, геополітичну нестабільність і зростання та урізноманітнення загроз. Практикоорієнтований підхід, обґрунтований з урахуванням набутого досвіду, дає змогу аналізувати сценарії загроз, передбачати їхні наслідки та відшуковувати ефективні методи і способи реагування на сучасні виклики, які стоять перед державою в контексті забезпечення її національної безпеки, та захищати відповідним чином національні інтереси. Це дослідження, в основу якого покладено теорії Чорного Лебедя та Сірого Носорога, вказує на необхідність урахування непередбачуваних ризиків та загроз, з якими має справу чи може потенційно зіткнутися система публічного управління, адже їх недооцінка або нехтування ними може призвести до серйозних наслідків для системи національної безпеки. В умовах сьогодення питання гарантування інформаційної безпеки держави стає пріоритетом унаслідок наявності ризиків щодо дестабілізації національного інформаційного простору. Зокрема, в контексті України нині важливо враховувати принаймні чотири ключові напрями дестабілізації суспільно-політичної ситуації, аби мати можливість розробляти ефективні стратегії реагування, протидії та захисту. Наведена модель моніторингу інформаційного простору, яка складається з низки послідовних і взаємозалежних елементів, може стати підґрунтям для забезпечення ефективного захисту інтересів держави у нинішніх турбулентних обставинах. З огляду на попередні дослідження рекомендовано розвивати ризик-орієнтований підхід до організації системи управління захистом інформаційного простору задля мінімізації та нейтралізації можливих наслідків загроз в означеній сфері.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ЯК СУЧАСНИЙ ТРЕНД ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕСУРСНОГО МЕХАНІЗМУ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Ігор Подобєд — 2024-04-30

Викладено підхід до обґрунтування комплексу концептуальних положень щодо упровадження цифровізації та штучного інтелекту в системі цивільного захисту, використання штучного інтелекту з урахуванням основних напрямів цифрової трансформації її ресурсного механізму. Дослідження цифровізації як сучасного тренду трансформації ресурсного механізму системи цивільного захисту проаналізовано за допомогою застосування системного та комплексного підходів і методів, таких як логічне узагальнення, порівняльний аналіз, метод експертних оцінок, прогнозування та синтезу тощо. Здійснено комплексний аналіз наукового дослідження щодо стану трансформації ресурсного механізму системи цивільного захисту, проблем упровадження цифровізації та штучного інтелекту. Проаналізовано цифрову трансформацію, визначено особливості цих новітніх технологій як інноваційного підходу до вирішення проблем ресурсного механізму системи цивільного захисту, зокрема в умовах воєнного стану. Досліджено глобальні тренди впливу цифровізації та штучного інтелекту на трансформацію ресурсного механізму сфери цивільного захисту. Розглянуто питання реагування та адаптації ресурсного механізму системи цивільного захисту під час криз. Встановлено, що така цифрова трансформація висуває на порядок денний питання реформування державного управління. Аргументовано ключові переваги зосередження на тенденціях, а не на ризиках, що дає змогу аналізувати проблемні питання на більш високому рівні, зокрема ретельне дослідження можливостей, які випливають з тенденцій упровадження цифровізації в розглядуваній системі. Виявлено, що переваги цифровізації прослідковуються через оптимізацію витрат. Визначено найбільш перспективні напрями цифрової трансформації ресурсного механізму системи цивільного захисту. Запропоновано цифровізацію та штучний інтелект сприймати як можливості, які варто поступово інтегрувати в ресурсний механізм системи цивільного захисту, забезпечувати цифрову взаємодію інституцій, координацію та співпрацю.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ РОЗБУДОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТІЙКОСТІ

Юлія Лихач — 2024-04-30

Спроможність органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників процесів запровадження і розбудови системи національної стійкості залежить від кадрового забезпечення. Наявність стратегічно мислячих управлінців і відповідальних службовців уможливлює здатність держави і суспільства протистояти загрозам, адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування, відновлюватися після кризових ситуацій. У сучасних умовах посилюються вимоги до якості підвищення кваліфікації публічних службовців, що є однією з передумов посилення їхнього професіоналізму. Метою статті є обґрунтування діалектики взаємозв’язку підвищення кваліфікації публічних службовців та забезпечення національної стійкості. Наголошено на важливості виявлення оперативності та гнучкості у визначенні навчальних потреб, вдосконалення навчально-програмного забезпечення, оновлення змісту наявних та розроблення нових програм підвищення кваліфікації. Наведено приклад розроблення у Вищій школі публічного управління двох загальних короткострокових програм: для державних службовців категорії «А» – «Євроатлантична інтеграція і функціонування національної системи стійкості»; для державних службовців категорій «Б» та «В», а також посадових осіб місцевого самоврядування – «Розбудова національної стійкості». Обґрунтовано необхідність формування консолідованої національної стійкості, професійних цінностей, а також важливість інтелектуально-ресурсного розвитку публічних службовців, збалансованої взаємодії державних органів і організацій громадянського суспільства. Належне функціонування системи підвищення кваліфікації передбачає взаємодію нормативно-правових, організаційно-функціональних та навчально-організаційних механізмів. Зазначене сприятиме виконанню державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування завдань щодо розбудови національної системи стійкості у сферах зовнішньої політики, суспільних відносин, в економіці, екології,
в соціальній, гуманітарній та інформаційній сферах, а також безпосередньо у межах управлінської системи.

ЗМІНА УПРАВЛІНСЬКОЇ БЕЗПЕКОВОЇ ПАРАДИГМИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

Анна Терент’єва — 2024-04-30

З метою визначення напрямів трансформації управлінської безпекової парадигми у сфері цивільного захисту досліджено сучасні європейські безпекові реалії, які потребують нового погляду на базові документи ЄС у сфері безпеки, що нині частково відповідає сучасному стану безпеки на континенті, проголошуючи глобальними викликами диспропорції економічного зростання, негативних впливів зміни клімату. В умовах російської агресії, що триває, є нагально потреба у розумінні безпекового стану на європейському континенті та визначенні нових підходів до зміни поглядів на безпеку як головну умову сталого розвитку. Згідно з результатами дослідження визначено, що наявність інтеграційних механізмів України до європейського та євроатлантичного простору, закріплених у Конституції, та взаємозв’язок глобального, регіонального і субрегіонального рівнів безпеки ЄС створюють передумови розвитку цілісного безпекового середовища країни. Погляди, що існують у вітчизняному науковому дискурсі на безпекознавство, дають змогу трактувати безпеку як: 1 – стан захищеності з певним комплексом заходів захисного характеру;
2 – діяльність державних інституцій у сфері безпеки без участі громадянського суспільства під час створення єдиного безпекового простору. На сьогодні безпекознавство розвивається як новий науковий напрям щодо напрацювання методів дослідження і конструювання безпекових систем у різних сферах для подальшого їх об’єднання в єдине безпекове середовище. Поведений аналіз процесів зміни управлінської безпекової парадигми у сфері цивільного захисту в умовах сучасної України дає змогу засвідчити комплексність трансформації безпекового середовища, пов’язаного з україно-російською війною, супутніми загрозами та викликами кризових і надзвичайних ситуацій.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ПОВОЄННОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВОЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Наталія Васильєва — 2024-04-30

Розглянуто проблеми формування й реалізації державної екологічної політики упродовж періоду незалежності України та під час воєнних дій за останні 10 років, що мають негативні наслідки для довкілля. Мета дослідження полягає у виявленні негативних наслідків воєнного вторгнення Росії на довкілля України та наданні рекомендацій щодо застосування управлінських інструментів для реалізації державної екологічної політики у процесі повоєнного відновлення українських територій. Проаналізовано наукові дослідження вчених, які опікувалися питаннями публічного управління у сфері забезпечення екологічної безпеки на засадах сталого розвитку. Використано низку наукових методів, зокрема: системного підходу, аналізу і синтезу, проблемно-орієнтований метод та метод причино-наслідкового аналізу. Визначено, що захист довкілля є ключовим питанням під час набуття Україною повноцінного членства в Європейському Союзі і потребує зміни підходів до публічного управління, зокрема закріплення екологічної складової як головного пріоритету під час ухвалення управлінських рішень у процесі повоєнного відновлення українських територій. У короткостроковій і довгостроковій перспективах екологічний вектор має спрямовуватись на досягнення цілей сталого розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях з наголошенням на питанні вирішення екологічних проблем територій, постраждалих унаслідок ведення бойових дій. Доведено, що повоєнне екологічне відновлення потребує комплексної, добре скоординованої та повною мірою профінансованої роботи з боку органів законодавчої та виконавчої гілок влади. Надано рекомендації щодо посилення правових, інституційних і фінансових механізмів притягнення Росії до відповідальності за завдану шкоду довкіллю.

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ СЛУЖБИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Світлана Шестопалова — 2024-04-30

Стаття присвячена проблемам формування іншомовної комунікативної компетентності фахівців служби цивільного захисту. Здійснено детальний аналіз вітчизняних наукових джерел досліджуваної теми, стандартів вищої освіти на різних рівнях, Національної рамки кваліфікацій. На прикладі зазначених нормативних документів показано, що комунікативний компонент, а саме – комунікативна компетентність,
є складовою професійної компетентності досвідчених висококваліфікованих фахівців. Розглядаючи професійну підготовку майбутніх фахівців сфери цивільного захисту, наголошено, що одним із пріоритетних завдань навчання є формування професійно значущих умінь і навичок, зокрема комунікативних. Виділено гальмівні фактори, які впливають на формування та розвиток комунікативної функції під час професійної підготовки, що можуть завадити професійній діяльності у майбутньому. Доведено, що державний службовець, виконуючи свої безпосередні службові обов’язки, має суміщати комунікативні здібності та іншомовні знання, успішно ними послуговуватися у своїй професійній діяльності. Це сприятиме процесу формування іншомовної комунікативної компетентності, оскільки оволодіння засобами іншомовного спілкування відбувається під час здійснення мовленнєвої діяльності за реальних професійних обставин. Водночас зазначено, що фахівці служби цивільного захисту мають бути спроможними не лише поєднувати спеціальні фахові знання та вміння, знання англійської мови та комунікативні здібності, а й бути у постійному стані балансування між ними, враховуючи значення мовних одиниць у своєму спілкуванні, щоб забезпечити високий рівень виконуваної роботи у своїй професійній діяльності. Підкреслено, що від рівня сформованості іншомовної комунікативної компетентності фахівців значною мірою залежить успішність розв’язання професійних завдань.

ОСНОВИ ПОРІВНЯННЯ СТАНДАРТІВ ЯКОСТІ ЩОДО СФЕР ЕЛЕКТРОННОГО УПРАВЛІННЯ

Олег Білик — 2024-04-30

Окреслено основи порівняння стандартів якості щодо сфер електронного управління та зазначено, що кожна сфера діяльності, відображена системою управління, обумовлена здатністю здійснювати порівняння і співвідношення об’єктів за якісними параметрами, до яких належить виріб чи товар, підприємство, державні установи разом із підпорядкованими їм закладами, з огляду на що забезпечується дотримання раціональної організації його діяльності. Здійснено порівняння стандартів якості вказаних вище об’єктів за такими ознаками, як: пропорційність елементів системи управління будь-якої сфери діяльності – за продуктивністю або обсягами виконаних робіт; забезпеченість ресурсами та інформацією, кадрами; паралельність перетікання значних складових процесу всередині структурних утворень (також можуть бути об’єктами для порівняння), прямоточність (короткий шлях за мінімуму ланок); ритмічність; спеціалізація і концентрація складників процесу; застосування новітніх технологій для підсилення комунікаційних можливостей. Наголошено на тому, що більш важливим відліком порівняння стандартів якості є ефективність, досконалість та безвідмовність первинних засобів, які характеризуються найширшими функціональними можливостями, максимальною поширеністю інформаційно-комунікаційних технологій і навіть найліпшими споживчими властивостями, що у загальному підсумку надає високої якості та різноманітності усім видам ресурсів, матеріально-технічного забезпечення. Унаслідок зазначеного й виникає здатність держави здобувати і водночас поширювати серед суспільства знання та інновації. Такий підхід дає змогу визначити швидкість та ефективність реакції держави під час порівняння стандартів якості на зміни у зовнішньому середовищі разом зі встановленням взаємозв’язків та процесів, які виходять від внутрішнього середовища. Надалі порівняння стандартів якості сприятиме утворенню стратегічних орієнтирів – як прагнення держави до новизни управлінських процесів, за яким виявляється потенціал всіх об’єктів залежно від видів ресурсного забезпечення в супроводі із тенденціями їх розвитку, поліпшення та удосконалення.

ВПЛИВ АКСІОЛОГІЇ ПРАВОВОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ І МЕРЕЖЕВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА СУСПІЛЬНО-ВЛАДНУ ВЗАЄМОДІЮ У СФЕРІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Наталія Кудлик — 2024-04-30

Досліджено вплив аксіологічних систем правової та соціальної держави і мережевих технологій на суспільно-владну взаємодію у сфері економічного розвитку. Модель цієї взаємодії потребує постійного оновлення та конкретного змістовного наповнення відповідно до сучасних реалій існування українського суспільства з позицій європейських цінностей, орієнтованих на реалізацію політичних, економічних та ідеологічних прав і свобод громадян. Змістом актуалізованої для сьогодення державної ідеології України має стати аксіологія правової та соціальної держави. Без цього не може бути досягнута єдність між публічно-владними та громадськими інституціями. До основних цінностей правової та соціальної держави належать: гідність, соціальна рівність, соціальна безпека, соціальна справедливість, соціальна свобода, соціальна солідарність. Соціальна солідарність є найголовнішою серед них і розглядається в контексті консолідації суспільства та соціального партнерства. Зазначені цінності мають бути включені в контекст сучасних високих стандартів публічного управління. Стверджується, що концепція новітньої держави органічно містить ідеї правової й соціальної держави та їх аксіологічні системи. У концепції новітньої держави також передбачається застосування органами публічної влади найсучасніших методів управління: децентралізованих методів публічного управління; методів інноваційної комунікативної діяльності органів публічного управління в організації взаємозв’язків громадських і публічно-владних інституцій. Крім того, до них належать: якісно новий рівень стратегічної комунікації органів публічного управління, що забезпечує індоктринацію у свідомість суб’єктів національного та міжнародного рівнів українських національних цінностей, стратегічних інтересів та цілей України; впровадження мережевих підходів у публічному управлінні. Мережеві структури у новітній державі дають можливість впроваджувати інтерактивний принцип взаємодії через інноваційні медіа-технології соціальних мереж та різні інтерактивні програми і платформи, які забезпечують взаємодію представників інституцій громадянського суспільства й публічної влади на основі аксіологічних систем правової та соціальної держави.

МОДЕЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ В ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ

Олександр Тесленко — 2024-04-30

Надано детальне дослідження, спрямоване на підвищення дієвості системи реагування на надзвичайні ситуації в зоні відчуження, із акцентуванням на діяльності пожежно-рятувальних підрозділів ДСНС та ДАЗВ. З огляду на критичну потребу забезпечення більшої ефективності реагування на потенційні загрози та пожежі на цій території наголошено на аналітичному перегляді та обґрунтуванні розміщення пожежних депо. Приділено значну увагу ролі контролінгу в системі реагування на надзвичайні ситуації, який є ключовим елементом у підвищенні дієвості запобігання та ліквідації наслідків пожеж та інших надзвичайних ситуацій. Контролінг дає змогу не лише виявити потенційно слабкі місця в системі, а й забезпечує своєчасне адаптування та вдосконалення реагування
на кризові ситуації, що значно підвищує готовність та оперативність пожежно-рятувальних підрозділів. Метою дослідження є розроблення моделі, в якій визначено оптимальну кількість та розташування пожежних підрозділів, ураховуючи особливості досліджуваної території, потенційні ризики та необхідність швидкого доступу до місць імовірних надзвичайних ситуацій. Визначено завдання щодо проведення глибокого аналізу поточного стану інфраструктури цивільного захисту в цій зоні, оцінки екологічних та інших важливих умов, що впливають на реагування на надзвичайні ситуації, і формулювання науково обґрунтованих рекомендацій для покращення дієвості системи. Для аналізу та визначення оптимальної дислокації пожежних підрозділів використано геоінформаційні системи (далі – GIS), що забезпечують точне картографування та аналіз території для оптимального розташування сил і засобів. Під час дослідження застосовано методику моделювання, що дало змогу ідентифікувати наявні недоліки у системі цивільного захисту і розробити стратегію для збільшення ефективності заходів реагування на надзвичайні ситуації. Підкреслено, що згідно з результатами дослідження впровадження рекомендованих заходів може істотно збільшити рівень безпеки в зоні відчуження, зменшити ризики для здоров’я та життя людей і забезпечити ефективне використання сил та засобів цивільного захисту. Реалізація запропонованої моделі потребуватиме скоординованих зусиль різних організацій, залучених до цивільного захисту в зоні відчуження. Зазначене є надзвичайно актуальним для науковців, оскільки нині відбувається активне обговорення методів підвищення дієвості системи реагування на надзвичайні ситуації, та надалі стане основою майбутніх досліджень у цій критично важливій області.

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА МАГІСТЕРСЬКИХ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ ІЗ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ

Сергій Андреєв — 2024-04-30

Досліджено актуальне питання щодо наявності у магістерських програмах українських закладів вищої освіти зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» освітньої компоненти – «Стратегічне управління». Розглянуто визначення термінів «стратегічне планування», «стратегічне планування в державному управлінні», «стратегічне управління», наведених у словниках та інших енциклопедичних джерелах. Проведений аналіз наукового доробку вчених щодо дослідження стратегічних аспектів державного управління дав змогу зробити висновок про те, що «стратегічне управління державою» або «державне стратегічне управління» як міждисциплінарний напрям на системно-методологічному рівні не повністю опрацьовано. Досліджено 15 університетських магістерських програм з публічного управління та адміністрування, внаслідок чого встановлено, що більшість цих програм (60%) містить обов’язкову дисципліну «Стратегічне управління» або її аналог. У деякі магістерські програми навіть входять додаткові фахові компетенції та/або додаткові програмні результати навчання зі стратегічного управління. З’ясовано, що змістові модулі дисципліни «Стратегічне управління» зазвичай не містять питань стратегічного державного управління та обмежено використовують термінологічний апарат теорії державного управління. Практика формування закладами вищої освіти магістерських програм із зазначеної спеціальності підтверджує те, що навчальна дисципліна «Стратегічне управління» є невід’ємною складовою цих програм. Законодавство з питань державної служби України та наукові джерела з теорії державного управління, державного стратегічного планування також вказують на обов’язковість компетенцій зі стратегічного управління у державних службовців. Доведено, що Стандарт вищої освіти зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» для другого (магістерського) рівня не створює належних умов щодо підготовки кваліфікованих управлінських кадрів для органів державної влади України, компетентних у питаннях державного стратегічного планування та державного стратегічного управління. Обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», яка мусить включати «Державне управління», «Антикризове державне управління», «Стратегічне державне управління» та інші спеціальності, за якими необхідна підготовка управлінських кадрів для повоєнної відбудови України.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Алла Дакал — 2024-04-30

Здійснено висвітлення актуальних напрямів підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування. Визначено виклики сьогодення для службовців органів місцевого самоврядування. До них належать: підготовка нової реформи місцевого самоврядування, зростання самостійності на місцевому рівні, євроінтеграція, під час якої всі сфери життя держави наближаються до норм ЄС, та воєнний стан, зумовлений війною з РФ. Висвітлено пріоритетні напрями нової реформи децентралізації. Окреслено законодавчу базу, яка регламентує діяльність посадових осіб місцевого самоврядування і сприяє процесу підвищення кваліфікації відповідних службовців. Здійснено поділ сфери місцевого самоврядування на чотири умовні сектори: окуповані території, деокуповані території, прифронтові території, інші території. Визначено, що кожному з них притаманні певні властивості функціонування управлінських органів. На основі аналізу нормативно-правових актів Національного агентства України з питань державної служби (далі – НАДС) і програм підвищення кваліфікації, які розроблені та реалізуються закладами освіти, установами та організаціями, що мають право надавати відповідні освітні послуги, наголошено на поступовому зростанні кількості напрямів і програм, спрямованих на підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування. Зосереджено увагу лише на деяких групах цих напрямів, які є найбільш вагомими в контексті підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, а саме – на євроінтеграції, управлінні деокупованими територіями, правах людини та гендерній проблематиці. Проте вони не вичерпують усього масиву питань, з якими службовці органів місцевого самоврядування мають бути обізнані. Крім цього, спостерігається тенденція до розширення тематики відповідних напрямів, охоплюючи різні проблеми, які можуть виникати у посадовців органів місцевого самоврядування.

ЗНАЧЕННЯ ВЕБПОРТАЛУ «ДІЯ. ЦИФРОВА ОСВІТА» В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ЦИФРОВОЮ ТРАНСФОРМАЦІЄЮ

Катерина Рябець — 2024-04-30

Мета статті полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні значення вебпорталу «Дія. Цифрова освіта» в публічному управлінні цифровою трансф ормацією та наданні пропозицій щодо удосконалення досліджуваного об’єкта. Щоб цифрові технології були затребуваними як у повсякденному житті, так і під час здійснення публічного управління, рядові громадяни й публічні службовці повинні мати відповідний рівень цифрових знань та практичний досвід їх застосування. Саме тому науково-теоретичне обґрунтування значення вебпорталу «Дія. Цифрова освіта» в публічному управлінні цифровою трансформацією та надання пропозицій щодо удосконалення досліджуваного об’єкта є надзвичайно актуальними. Загальнонаукові методи (дедукції та індукції, кількісні, якісні тощо) використано під час проведення науково-теоретичного аналізу значення вебпорталу «Дія. Цифрова освіта» в публічному управлінні цифровою трансформацією. Спеціальні наукові методи (аналізу вебдокументів, контент-аналізу, аналізу статистичних даних та звітів тощо) використано під час оцінювання контенту зазначеного вебпорталу, а також статистичних даних та звітів в контексті досліджуваної теми. Проаналізовано
теоретико-практичні засади публічного управління цифровою трансформацією. Визначено завдання спеціальних органів державного управління у сфері розвитку цифрових навичок та цифрових прав. Зазначено сутнісні особливості цифрової грамотності громадян та цифрової компетентності публічних службовців. Враховуючи переваги використання цього вебпорталу для організації навчання, проаналізовано його значення в публічному управлінні цифровою трансформацією. Окреслено різноманітність цифрових ресурсів вебпорталу «Дія. Цифрова освіта» та інноваційність представлення навчальних матеріалів. Зроблено висновок, що цей вебпортал є інструментом публічного управління цифровою трансформацією. У висновках надано пропозиції щодо удосконалення функціоналу вебпорталу. Одним із напрямів подальших досліджень визначено здійснення аналізу впливу сукупності сучасних технологій у публічному управлінні на якість освітніх послуг.

ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Михайло Бачинський — 2024-04-30

Метою статті є аналіз основних засад публічного управління щодо забезпечення якості вищої освіти у єдиному європейському освітньому просторі (далі – ЄПВО). Для реалізації дослідницької мети використовувалися різноманітні методи, а саме: логічний аналіз, синтез та узагальнення. Логічний аналіз передбачав детальне вивчення міжнародних документів, що регулюють сферу забезпечення якості вищої освіти. Синтез дав змогу визначити різні аспекти реалізації системи забезпечення якості вищої освіти. Узагальнення полягало у визначенні особливостей основних нормативних засад системи забезпечення якості вищої освіти. З огляду на проведене дослідження можна зробити висновок, що забезпечення більш високої якості освіти є критичним чинником для розвитку та процвітання кожної держави. Високий стандарт освіти має прямий вплив на всі сфери життя суспільства та нації загалом. Якісна освіта сприяє створенню інноваційного потенціалу країни, формує висококваліфікованих громадян із розвиненим рівнем освіти та культури, є ключовим фактором у забезпеченні економічного зростання. Країна, що відзначається більш високим рівнем якості вищої освіти, отримує хорошу міжнародну репутацію, що привертає увагу провідних науковців та інвесторів. Таким чином, забезпечення якості вищої освіти стає стратегічною метою для будь-якої держави, оскільки вона має значний вплив на всі аспекти розвитку суспільства. Нормативне визначення забезпечення якості вищої освіти відіграє ключову роль через встановлення основних норм, принципів та процедур, які регулюють цю сферу. Це важливо для створення стійкого та передбачуваного середовища, що сприяє розвитку освіти та підвищенню її якості. Крім того, визначення механізмів контролю за якістю освіти, зокрема процедур акредитації навчальних закладів і програм, а також встановлення відповідальності за порушення норм та стандартів якості є суттєвим аспектом. Також зазначене може поліпшити міжнародну репутацію країни, збільшити привабливість для іноземних студентів та інвесторів, а також сприяти взаємному визнанню дипломів та кваліфікацій. Якісна освіта є важливою передумовою для розвитку науки й технологій, що, сприяючи створенню умов для інновацій і наукових досліджень, відкриває нові можливості для розвитку суспільства та економіки. Таким чином, нормативне визначення забезпечення якості вищої освіти є ключовим засобом для просування розвитку освітньої системи й забезпечення її ефективності та конкурентоздатності на міжнародній арені. Серед потенційних напрямів дослідження у сфері публічного управління в галузі вищої освіти варто відзначити управління забезпеченням якості освіти у цифровому навчанні.

ТЕХНОЛОГІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ В ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА МЕХАНІЗМУ НАЛАГОДЖЕННЯ МІЖВІДОМЧОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Катерина Коцюба — 2024-04-30

Досліджено проблеми управління людськими ресурсами в публічному секторі України та їх вплив на міжвідомчу взаємодію органів державної виконавчої влади в контексті технологічної трансформації. Технологічна трансформація визначає важливість управління людськими ресурсами як ключову складову механізму налагодження міжвідомчої взаємодії органів державної влади в публічному секторі України. Проаналізовано основні фактори, що впливають на ефективність управління персоналом у державних структурах та запропоновано шляхи вдосконалення системи управління людськими ресурсами з метою покращення міжвідомчої взаємодії в умовах технологічної трансформації. Зокрема, розглянуто стратегії управління персоналом, розвиток професійних компетенцій працівників, систему мотивації та стимулювання працівників, а також необхідність належного рівня комунікації та взаємодії між органами державної виконавчої влади. Управління людськими ресурсами в публічному секторі України в умовах війни та технологічної трансформації є складним і важливим завданням, яке потребує багатогранного підходу та координації зусиль різних державних органів. Технологічна трансформація підкреслює важливість ефективного управління людськими ресурсами для адаптації до сучасних викликів. Налагодження міжвідомчої взаємодії органів державної виконавчої влади в цих умовах значною мірою залежить від управління кадрами. Для ефективного управління людськими ресурсами в контексті технологічних змін важливою є соціально-психологічна складова та взаємодія з громадськістю. Ефективне управління потребує також відповідного рівня кваліфікації та мотивації персоналу. Додатково стаття містить питання розроблення рекомендацій щодо покращення управління людськими ресурсами в державному секторі, враховуючи технологічну трансформацію.

ОБЛІГАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЗИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСУВАННЯ ПРОЄКТІВ ВІДБУДОВИ ТА РЕВІТАЛІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІЙ

Анна Мунько — 2024-04-30

Досліджено історію становлення та розвитку механізмів управління облігаціями місцевої позики в України. Здійснено періодизацію процесу в незалежній Україні – до сьогодні виокремлено та охарактеризовано сім періодів на основі аналізу стану та активності емісії облігацій органами місцевого самоврядування. Наведено та розкрито зміст облігацій місцевої позики за їх видами, які класифіковано за ознаками на основі чинних нормативно-правових рамок та зарубіжної практики. Обґрунтовано доцільність масштабування цього фінансового інструменту для залучення коштів під реалізацію стратегічних проєктів відновлення та ревіталізації територій України з метою подолання наслідків повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Розкрито переваги застосування облігацій місцевої позики та водночас виокремлено їх недоліки для подальшого врахування в роботі щодо удосконалення відповідних механізмів управління, зокрема як складника політики фінансової безпеки територіальних громад. Сформульовано основні напрями покращення механізмів емісії та обігу облігацій місцевої позики, зокрема щодо доопрацювання та узгодження положень відповідних секторальних законів, Бюджетного кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів; урегулювання проведення процедури дефолту органів місцевого самоврядування; розширення можливостей встановлення індивідуальних критеріїв для органів місцевого самоврядування; запровадження стратегічного планування та прогнозування місцевого боргу (від п’яти років); організаційної та навчально-методичної підтримки з боку центральних органів виконавчої влади щодо емісії облігацій місцевої позики; системне підвищення професійної кваліфікації фахівців.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Сергій Линдюк — 2024-04-30

Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду забезпечення соціальної безпеки у скандинавських країнах. Досліджено ключові елементи сучасного стану процесів соціальної безпеки в Україні та шляхи можливого покращення стану її забезпечення. Розглянуто теоретичні засади термінології та практики соціальної безпеки у скандинавських країнах, визначено наслідки різного розуміння технологій безпеки та скандинавських цінностей. Проаналізовано загрози соціальній безпеці в Україні під час гібридної війни та її наслідків, вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на систему забезпечення соціальної безпеки. Виявлено, що скандинавський підхід до соціальної безпеки розділений між ідентичністю підходів, заснованих на Копенгагенській школі досліджень безпеки, і підходів з більш функціональним і об’єктивним поглядом на безпеку. Розглянуто відмінності та зв’язок концепцій з концептуальною належністю, включаючи комплексну безпеку, стійкість та управління ризиками. Виявлено закономірності оновленого та цілісного підходу скандинавських країн до безпеки (від готовності до війни до посилення уваги до криз мирного часу та захисту інфраструктури) через реформування управління (принципи відповідальності, подібності та близькості), спрямованість на більший спектр загроз (від військового вторгнення до екологічних небезпек і катастроф, спричинених людиною, і терористичних атак) та учасників безпеки (не лише військовий, державний сектор та уряди, а й цивільний, приватний сектор та громадяни). Запропоновано сучасну концепцію соціальної безпеки з позиції концепції стійкості, яка містить загальне системне уявлення про шляхи переходу від поточного становища соціальної безпеки до бажаного стійкого розвитку. З метою забезпечення соціальної безпеки обґрунтовано необхідність дотримання меж безпечного існування динамічних соціальних систем. Така концепція базується на методології ідентифікації загроз, викликів, ризиків, а також стратегування сталого розвитку з позицій соціальної безпеки й адаптивних методів забезпечення соціальної безпеки для обґрунтування середньо- та довгострокової перспективи стратегічного планування у сфері соціальної безпеки в умовах воєнного стану. Практична цінність дослідження полягає у визначенні домінуючих тенденцій забезпечення соціальної безпеки скандинавських країн. Запропоновано основні кроки задля цього: забезпечення відновлення та стійкості системи соціальної безпеки, орієнтованої на людину; стійкість має пронизувати розширену концепцію соціальної безпеки в Україні тощо. Розроблено рекомендації щодо концептуальних засад забезпечення соціальної безпеки в умовах воєнного стану в Україні.