https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/issue/feed Науковий вісник: Державне управління 2021-06-30T08:35:28+03:00 Borisova Anna niv1966@ukr.net Open Journal Systems <p>Журнал «Науковий вісник: Державне управління» заснований з метою розвитку вітчизняного наукового потенціалу в галузі державного управління, у тому числі у сфері цивільного захисту, та інтеграції його в світовий науковий простір, шляхом оприлюднення результатів досліджень, наукових пошуків окремих дослідників.</p> https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/168 Інституційні засади адміністрування протиепідемічних заходів в умовах сучасної системи охорони здоровʼя України 2021-06-16T15:57:29+03:00 Святослава Висоцька 7slava7@ukr.net <p>Поширення в Україні епідемій свідчить, що профілактична робота не достатня й потребує ретельного вивчення. Важливість проблеми запобігання поширенню соціально-небезпечних хвороб відзначена і у документах Організації Об’єднаних Націй. Наразі виклики соціально небезпечних хвороб становлять велику проблему не тільки для національних систем охорони здоров’я, так й для світової спільноти, що вимагає консолідованої масштабної та ефективної відповіді світу. Незважаючи на зниження показників захворюваності з деяких нозологій, епідемічна ситуація з інфекційних хвороб в країні залишається нестабільною. Відповідно до Стратегії національної безпеки України у розрізі прогнозних і поточних загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов визначається загроза виникнення і поширення як уже відомих, так і нових інфекційних хвороб. Причиною цього є низький рівень стану здоров’я населення та високий рівень його захворюваності тісно пов'язаний з низьким рівнем соціального захисту окремих верств населення, наявністю безробіття та неконтрольованих міграцій. На сучасному етапі відбулося значне погіршення епідеміологічної ситуації щодо особливо небезпечних інфекцій як в Україні, так і в усьому світі. Це обумовлено політичною та економічною нестабільністю, масовою міграцією населення, військовими конфліктами та передислокацією військ, новими умовами господарювання з порушенням стабільності систем епізоото-епідеміологічного нагляду, що діяли раніше, послабленням профілактичних заходів. На територіях, які постраждали від наслідків надзвичайних ситуацій можливе різке погіршення санітарно-епідемічної ситуації, що викликає потребу в проведенні санітарних та протиепідемічних заходів по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя постраждалого населення. Ґрунтуючись на аналізі адміністрування протиепідемічних заходів в умовах реформування системи охорони здоров’я України, змушені констатувати наявний юридичний дисбаланс, що пов'язаний з неузгодженістю нормативних актів з документами вищого рівня, тобто законами. Даний стан справ спричинений потребою внесення змін і доповнень, а також прийняттям нових нормативних актів, що мають регулювати ситуацію за принципом «тут і зараз», стрімко реагуючи на нові загрози і виклики в системі охорони здоров’я. Значення управління у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя важко переоцінити, адже йдеться про забезпечення умов життєдіяльності всього суспільства, про його безпеку, а, отже, національну безпеку держави Україна. Проте у ході реорганізації центральних органів виконавчої влади забезпечення санітарно-епідеміологічного було розділено між двома органами виконавчої влади: питання санітарного нагляду та контролю покладено на створений у ході орган – Держспоживслужбу, а контроль за епідеміологічною ситуацією – на управління громадського здоров’я МОЗ України, без чіткого визначення та розмежування функцій та повноважень. Можна стверджувати наразі про неповну інституційну спроможність забезпечити належний стан санітарного та епідеміологічного нагляду у зв’язку з ліквідацією Державної санітарно-епідеміологічної служби та відсутністю однозначного визначення центрального органу виконавчої влади, що має реалізовувати державну політику у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Спираючись на вищевикладене нагальною потребою є створення регіональних центрів контролю та профілактики захворювань для створення сучасної системи реагування на загрози для здоров’я та протиепідемічного захисту.&nbsp;Перспективи подальших розвідок у даному напрямі будуть полягати у дослідженні генези системи управління протиепідемічним захистом в умовах надзвичайних ситуацій.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/169 НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ 2021-06-16T16:15:34+03:00 Віталій Круглов virt197@gmail.com <p>У статті проаналізовано сучасний стан аграрного сектору економіки України, його місце у формуванні валового внутрішнього продукту, тренд зміни продуктивності сільського господарства, його роль у зменшенні негативного впливу економічної кризи в 2020 р. та головні тенденції розвитку аграрного сектору. Метою дослідження є аналіз існуючих підходів до формування напрямів розвитку державно-приватного партнерства у аграрному секторі економіки та розробка практичних заходів щодо активізації розвитку стратегічного партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. Існуючі підходи, спрямовані на розвиток аграрного сектору, мають використовувати можливості додаткового залучення ресурсів, що можливо досягнути за рахунок моделей державно-приватного партнерства. Проаналізовано особливості державно-приватного партнерства в аграрному секторі, яке спрямовується на реалізацію пріоритетних проєктів інфраструктури з метою розвитку виробництва, зберігання та збуту сільськогосподарської продукції; реалізації продовольчої безпеки; розвитку ланцюгів створення вартості. Визначено основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства, які використовується у світовій практиці. Акцентовано увагу на необхідності використання державно-приватного партнерства в аграрному секторі на основі стратегічного управління в межах загальноекономічної політики держави. Обґрунтовано переваги використання інструментарію державно-приватного партнерства в аграрному секторі та визначено напрями його розвитку. Визначено основні підходи до формування державної політики розвитку сфери агропромислового комплексу шляхом державно-приватного партнерства, які передбачають підвищення рентабельності виробництва, реалізації експортного потенціалу країни, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення конкурентоспроможності сільського господарства, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/170 АНТИКРИЗОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА: ОГЛЯД ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ТА ПРАКТИК ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ НА ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ РІВНІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 2021-06-16T16:33:42+03:00 Андрій Борисов niv1966@ukr.net Євген Литвиновський doklytvynovsky@ukr.net <p>Непередбачуваність та швидка змінюваність сучасних загроз, їх глобальний характер роблять безпеку однією з найважливіших проблем сучасного та майбутнього світу. Запровадження європейських стандартів, інтеграції України в ЄС потребують перетворень всіх сфер українського суспільства. Такими перетвореннями в системі управління Єдиною державною системою цивільного захисту, враховуючи необхідність реалізації Концепції управління ризиками, є необхідність розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками. Однак впровадження на території України сучасних принципів антикризового менеджменту здійснюється повільними темпами. Науковцями, здійснюється спроба опрацювання новітніх організаційно-управлінських підходів до вирішення проблем управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Однак поза увагою залишився досвід організації кризового менеджменту в Республіці Польща (далі – РП), де основи його досить ґрунтовно визначені на законодавчому рівні, а практика впровадження його принципів сягає понад 13 років. Огляд Закону Республіки Польща «Про антикризовий менеджмент» та практики його застосування на територіальному рівні в частині розробки планів антикризового менеджменту є науковим завданням нашого дослідження і висвітлений в даній статті. Основним методом дослідження є контент-аналіз основного Закону РП «Про антикризове управління» та аналіз змісту планів антикризового управління. Також застосовувався літературний пошук публікацій польських вчених з антикризового менеджменту. В основному змісті статті: наголошується,що Концепція антикризового управління, яка закладена в Законі РП, зосереджена на принципі першості територіальної системи державного устрою; аналізується поняттєво-термінологічний апарат, визначений у ньому; аналізуються плани антикризового менеджменту на воєводському рівні. У статті визначаються принципи побудови системи антикризового менеджменту, особливості системи кризового менеджменту на різних рівнях державного управління; робиться висновок про інтегрованість її в систему національної безпеки, яка структурно має підсистеми управління, виконавчу підсистему і підсистему забезпечення; стверджується, що велика увага в системі антикризового менеджменту приділяється питанням організації співпраці, кризових комунікацій між всіма рівнями управління. Для цього створюється мережа безпеки, що є актуальним для удосконалення системи в Україні. Функціонування системи, в першу чергу спрямована на запобігання виникнення кризових ситуацій, а в разі їх виникнення, – взяття під контроль їх розвитку, на основі запланованих заходів, мінімізація і ліквідація наслідків та відновлення функціонування суспільства докризового стану. Ключовим елементом, що законодавчо визначено і структурно прописано в Законі є фаза підготовки системи антикризового менеджменту РП. Аналіз планів антикризового управління показує, що в них деталізовано прописуються всі загрози, операції щодо їх моніторингу, мінімізації, сили і засоби, порядок співпраці. Зміст планів національного, воєводського, повітського рівнів, рівня гміни і комунальний інтегрований в частині організації координації діяльності, надання допомоги і підтримки нижньому рівню управління. В інтересах кризового менеджменту можуть застосовуватися збройні сили РП, створюватися спеціальні групи із складу поліції, державної пожежної служби тощо. Враховуючи основний метод управління у системі кризового менеджменту – метод управління проектів, в планах розробляються модулі дій з запобігання і реагування за кожною загрозою. У висновках, зазначається, що домінантною складовою системи антикризового менеджменту є її територіальний рівень управління, на якому відбувається ретельне планування, моніторинг загроз та підготовка сил і засобів. Напрямом подальшого дослідження є компаративний аналіз систем антикризового менеджменту різних країн, вивчення кращих практик організації антикризового управління РП.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/171 ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКСПЕРТНОЇ РАДИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА КІБЕРБЕЗПЕКИ ЯК ДЕМОКРАТИЧНИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 2021-06-16T16:45:36+03:00 Дмитро Дубов niv1966@ukr.net Лілія Олексюк niv1966@ukr.net Олександр Потій niv1966@ukr.net Андрій Семенченко Andrii.semenchenko@gmail.com <p>Актуальність проблеми дослідження обумовлена низкою факторів, основними з яких є вимоги законодавства щодо посилення ефективності та результативності державно-приватного партнерства в сфері кібербезпеки та кіберзахисту, незадовільний стан державно-приватної взаємодії суб’єктів кібербезпеки в Україні, масштабне та динамічне зростання кіберзагроз та кіберінцидентів, ліквідація та нейтралізація яких самостійно лише силами та засобами державних органів не можлива, недієвість існуючих інструментів державно-приватної взаємодії. Незважаючи на широкий спектр досліджень як в цілому з проблематики кібербезпеки та кіберзахисту, так і&nbsp; щодо державно-приватної взаємодії&nbsp; в цій сфері суб’єктів кібербезпеки залишились по за увагою інноваційні підходи та інструменти державно-приватної взаємодії, що базуються на нових концептуальних засадах, кращому національному та міжнародному досвіді, та їх впровадження в практику шляхом організації функціонування Експертної ради інформаційної та кібербезпеки. Метою статті є узагальнення національного та міжнародного досвіду застосування інструментів державно-приватної взаємодії суб’єктів кібербезпеки та кіберзахисту, визначення ролі,&nbsp; концептуальних засад та моделі функціонування Експертної ради інформаційної та кібербезпеки як демократичного інноваційного інструменту державно-приватної взаємодії основних суб’єктів кібербезпеки та кіберзахисту, її місця в перспективній організаційно-технічній моделі кіберзахисту. Охарактеризовано основні інструменти державно-приватної взаємодії та партнерства у суміжних з кібербезпекою сферах; узагальнено досвід діяльності рад з кібербезпеки Нідерландів, Литви й Естонії та оцінена можливість його застосування в Україні; вперше визначено концептуальні засади та модель діяльності Ради інформаційної та кібербезпеки, що містять базові принципи, стратегічні цілі та завдання, структуру, механізм її формування та функціонування; розкрито особливості та доведена унікальність Ради як демократичного інноваційного та перспективного інструменту державно-приватної взаємодії у сфері кібербезпеки, а також її місце в організаційно-технічній моделі кіберзахисту; сформульовано напрями подальшого розвитку Ради та обґрунтовано основні ризики для його позитивного тренду.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/172 ПУБЛІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД 2021-06-17T11:25:10+03:00 Інна Сурай suray.inna@gmail.com <p>Для сучасної України багато викликів державотворення були надзвичайно складними через відсутність наукових розробок та досвіду у сфері демократичного урядування. До не розроблених, а також досліджуваних у певних ідеологічних рамках, питань, належав також інститут публічної служби. Установлено, що і сьогодні термін “публічна служба” в Україні в науковій літературі застосовується із застереженнями, побіжно, уривками і фрагментарно, в загальному сенсі. Аналіз досліджень і публікацій свідчить, що більшість сучасних науковців указують на необхідність унормування в Україні публічної служби та чіткого окреслення її складових, при цьому схиляючись до інституційного (інституціонального) підходу. Мета статті<strong> – </strong>за інституціонального підходу визначити складові публічної служби України. Основним методом проведеного дослідження є критичний аналіз попередніх досліджень науковців, а також нормативно-правових актів щодо публічної служби України. Проведений нами аналіз підтверджує, що в сучасній Україні для визначення поняття та складових елементів публічної служби найбільш раціональним є інституційний (інституціональний) підхід, який обмежує сферу публічної служби рамками публічної адміністрації (інституції). З 2005 р. (вперше на законодавчому рівні) у Кодексі адміністративного судочинства України визначено поняття “публічна служба”, яке до 2020 року вже зазнало змін, проте вони не розкрили повністю сутність публічної служби. За результати проведеного дослідження за інституціонального підходу до публічної служби як інтегрованого інституту пропонується включити такі служби: політичну, парламентську, суддівську, прокурорську, правоохоронну, військову, державну, дипломатичну, службу в органах місцевого самоврядування, сервісну. При цьому зауважимо, що не варто виокремлювати у понятті «публічна служба»: альтернативна (невійськова) служба, патронатна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, інша державна служба. Установлено, що нагальною потребою є розробка рамкового Закону України про публічну службу, та конкретизація, відповідно до нього, усіх аспектів функціонування окремих служб. У перспективі слід провести поглиблені наукові дослідження публічної служби за інституціонального підходу та напрацювати проекти відповідних законів України.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/173 ЛОКАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ У СТРАТЕГІЧНОМУ ПЛАНУВАННІ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД 2021-06-17T11:37:08+03:00 Микола Суслов Suslov20@ukr.net <p>Досліджено локальну ідентичність як пріоритетний напрям у стратегічному плануванні територіальних громад (ТГ) на сучасному етапі. Локальна ідентичність – це ототожнення себе із суспільством, яке проживає на даній території, зокрема на території ТГ. В умовах децентралізації локальна ідентифікація є суттєвою опорою для членів місцевого співтовариства ТГ, що дозволяє їм визначити власне становище, й стає підставою активності у вирішенні місцевих справ. У формуванні локальної ідентичності ТГ автором виділено чотири основних компоненти: 1)&nbsp;локальний (територіальний) менталітет – властивий жителям певної місцевості, характерна для них система цінностей і оцінок; 2) уявлення про особливості й властивості території свого проживання; 3)&nbsp;територіальні інтереси – загальні для членів відповідної територіальної спільноти уявлення про стан, цілі і шляхи розвитку території; 4)&nbsp;локальна (просторова) самоідентифікація як усвідомлення приналежності до тієї території, територіальної спільності. Одним з найважливіших пріоритетів процесу децентралізації є створення фінансово спроможних громад, що передбачає зосередження уваги не тільки на кількості створених ТГ, але й на їх якості. Автором доведено, що базовим документом, що передбачає формування спроможної ТГ є стратегія розвитку громад. З’ясовано, що основна проблема створення стратегічного плану полягає в тому, що він має формуватися при активній участі членів ТГ. Саме завдяки локальній ідентичності може забезпечуватися активна участь громадян&nbsp; у прийнятті рішень місцевого значення. У статті автор приходить до висновку, що стратегічне планування у розвитку ТГ повинне бути не лише інструментом економічно-соціальної ефективності та поліпшення життя громади, але і частиною політики формування локальної ідентичності, заснованої на принципах демократії, і повного урахування прав громадян.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/175 УПРАВЛІННЯ ЦИВІЛЬНИМ ЗАХИСТОМ ЯК СКЛАДОВА МУНІЦИПАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ВЕЛИКОГО МІСТА 2021-06-17T11:57:07+03:00 Роман Ткачук kars2004@ukr.net <p>Стан захищенності кожного члена громади, власне сам захист від різних надзвичайних ситуацій, пожеж та небезпечних подій має безпосередній вплив на подальший соціально-економічний розвиток територіальної громади та зростання добробуту її населення. У ході реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні значущі для безпеки населення повноваження передаються на найближчий до громадян базовий рівень влади – в територіальні громади. Рівень ризику в некомерційній муніципальній діяльності потребує чіткого усвідомлення керівництвом зростання очікувань з боку суспільного оточення та місцевих громад. Процеси децентралізації державного управління також висувають нові вимоги до муніципальної діяльності та збільшують відповідальність органів місцевого врядування за реалізацію ефективних змін. Прямування України шляхом дмократичних трансформацій вимагає партнерської співпраці між державою та місцевим самоврядуванням, спрямованим на подальший розвиток суспільства, його демократизацію, зміщення пріоритетів саме на громадянина, на забезпечення його потреб і реалізацію його прав, зокрема таких як право на безпечний оточуючий світ. Кодексом цивільного захисту визначено повноваження місцевої влади у сфері цивільного захисту, що спрямовані на розбудову відповідної територіальної підсистеми, реалізацію територіальних і місцевих програм із створення відповідних підсистем, спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки. Наразі з передачею низки повноважень у сфері цивільного захисту на місцевий рівень у керівників місцевих органів виконавчої влади має сформуватися розуміння того, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на місцевому рівні та ліквідація їх наслідків є вимагає відповідної підготовки та планування заходів спільно з органами управління&nbsp; і підрозділами Державної служби України з надзвичайних ситуацій, а також відповідного розподілу бюджетних видатків на своєму рівні. Саме тому збереження безпеки міст, особливо великих,&nbsp; тягне за собою створення громадської інфраструктури для проведення заходів і впровадження технологій, які забезпечують захист громадян. З метою оптимізації структури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), а також забезпечення виконання завдань з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами затверджено структуру Департаменту муніципальної безпеки виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), до складу якого включено Управління з питань цивільного захисту. Створення Департаменту муніципальної безпеки Київської міської державної адміністрації було обґрунтовано практикою реагування на НС на рівні міста, зважаючи на те, що функціонування виокремлених підрозділів на напрямами діяльності ускладнює взаємодію та координацію дій в умовах виникнення НС на місцевому рівні за рахунок витрат часу на узгодження заходів з реагування та розподілу наявних матеріально-технічних ресурсів.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/176 ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У МАГІСТРІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 2021-06-17T12:11:57+03:00 Світлана Шестопалова svetalana.sh@ukr.net <p>Стаття присвячена розкриттю питання&nbsp; формування іншомовної комунікативної компетенції у здобувачів другого (магістерського) рівня освіти за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування”. Розглянуто сутність понять “компетенція”, “іншомовна компетенція”, “комунікативний підхід”. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питань якісної підготовки сучасних фахівців з державного управління та адміністрування. Обґрунтовано важливість розвитку комунікативної компетенції та необхідність вивчення магістрами з публічного управління та адміністрування іноземних мов&nbsp; в цьому контексті. Зазначено, що комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови, в основі якого покладено комунікативний підхід, передбачає формування у слухачів іншомовної комунікативної компетенції, яка вважається сформованою, якщо слухачі використовують іноземну мову з метою самостійного отримання і розширення своїх знань і досвіду. Встановлено, що характер навичок та вмінь, пов’язаних з формуванням іншомовної комунікативної компетенції при вивченні іноземної (англійської) мови магістрами з публічного управління та адміністрування носить не лише комунікативно-орієнтований, але й професійно-спрямований характер. У дослідженні показані ефективні форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування, зокрема з використанням проєктних технологій, аудіо- та відеоматеріалів, у тому числі автентичних матеріалів. Проведено опитування у формі анкетування серед слухачів магістратури за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” та державних службовців, які проходили навчання з підвищення кваліфікації в Інституті державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (м. Київ). За результатами проведеного аналізу з’ясовано, що навчальна дисципліна “Іноземна (англійська) мова за професійним спрямуванням” є актуальною у наш час, слухачі виявляють бажання та розуміють необхідність вивчення мов для здійснення подальшої професійної діяльності або використання в різних життєвих ситуаціях, відмічають значне покращення свої знать за час навчання.</p> 2021-07-05T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління https://nvdu.undicz.org.ua/index.php/nvdu/article/view/177 ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ 2021-06-17T13:47:23+03:00 Василь Славецький slavetsk@ukr.net Валерій Юрченко valaleks@ukr.net <p>У статті розглянуто порядок організації підвищення кваліфікації керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту (далі – функціональне навчання) центральних органів виконавчої влади (далі – ЦОВВ) та здійснено аналіз організації функціонального навчання з посадовими особами керівного складу органів управління цивільного захисту за дистанційною формою навчання. Детально проаналізований досвід щодо використання дистанційної форми навчання для підвищення кваліфікації з питань цивільного захисту із зазначеною категорією слухачів, визначені переваги та недоліки дистанційної форми навчання. Здійснений аналіз теоретичних та практичних аспектів реалізації дистанційної форми навчання в роботах вітчизняних учених. Розглянуто перелік компетентностей посадових осіб керівного складу органів управління цивільного захисту центральних органів виконавчої влади, які рекомендовано набувати за допомогою аудиторного навчання, компетентностей, які доцільно розвивати за допомогою самонавчання з використанням електронних ресурсів, а також компетентностей, які необхідно набувати за допомогою навчання на робочому місці. Проаналізовано практичний досвід кафедри організації заходів цивільного захисту щодо організації підвищення кваліфікації керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту ЦОВВ з виростанням дистанційної форми навчання в умовах запровадження на території держави карантину у зв'язку з вірусною хворобою COVID-19. Визначено, що основні зусилля науково-педагогічних працівників на кафедрі спрямовані на організацію інтерактивного навчання, на відпрацювання та реалізацію компонентів та методів інтерактивних технологій з використанням комп’ютерної підтримки, якісну розробку методичних матеріалів для проведення теоретичних і, особливо, практичних занять в режимі&nbsp; <em>ONLINE. </em>За результатами дослідження установлено значну ефективність інтерактивного навчання щодо засвоєння слухачами навчального матеріалу. Авторами статті запропоновано ефективну форму організації навчального процесу з функціонального навчання з використанням електронних ресурсів в умовах запровадження карантину у зв'язку з вірусною хворобою COVID-19, визначено напрями подальших досліджень за темою статті.</p> 2021-06-30T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Науковий вісник: Державне управління